Оскільки дату першої сесії в Тернополі призначено, то можна з відносною впевненістю сказати, що вибори в Тернополі вже відбулися. Щасливчиків, які прийшли до керма міста, представлять 30 листопада. Ми ж спробували визначити на цих виборах п’ятірку кандидатів у мери і депутати, кому, на нашу думку, пощастило найменше.

Роман Заставний

Він прагнув стати новим мером, напевно, найбільше зі всіх, адже вже відчув смак влади та дуже важко розставався з нею. В його оточенні кажуть, що Заставний до останнього вірив у свою щасливу зірку.  Серед всіх інших переможених кандидатів діючий мер єдиний, хто в підсумку склав хоч якусь теоретичну конкуренцію переможцю. Однак програв. Можна пожаліти Романа Йосиповича, однак вважати його аж таким невдахою не варто. Адже значну частину своєї кампанії він робив як соціальну рекламу міської влади. Поки скандальний тервиборчком не оприлюднив звіти про офіційні видатки кандидатів у мери, ми не можемо це стверджувати, але… На час передвиборчої кампанії газета міської ради «Тернопіль Вечірній» справно виконувала функції «агітпропу»  кандидата Заставного. Протягом кампанії на білбордах тої ж «вечірки» постійно маячила фізія міського голови. Всі заходи, які відбувалися в місті, так чи інакше перетворювалися в передвиборчу агітацію. Не допомогло. Заставного не жаль. А от «за державу обідно».

Два Василі – Лило та Чубак

Можна припускати, що перший – той, що будівельник, витратив на свою кампанію найбільше зі всіх кандидатів, які програли. Окрім білбордів по місту і за його межами та тотальної присутності в кожній міській газеті, він запам’ятався тернополянам ще й рекордною кількістю роликів на телебаченні. Сказав – зроблю. Сказав – програв. Щоправда, принаймні серед депутатів Лило буде, чим не може похвалитися його тезка – Чубак.

Той розпочав свою кампанію найраніше. Ще на початку року публічно ліз в ополонку, потім завішав своїми бігбордами об’їзну. Далі було затишшя і невизначеність з датою виборів. Однак це було затишшя перед бурею активності промисловця і підприємця. Бо перед самими виборами Василь Чубак встиг і пам’ятник бджолі поставити, і шахіста Іванчука в Тернопіль запросити, та ще й ветеранам ОУН-УПА понаобіцювати такого, що тепер не знати як і виконувати. Нічого – є час до наступних виборів. Запитання тільки одне – чи не увірветься в київських спонсорів терпець вкладати у безнадійні політичні проекти?

Ігор Гуда

Навіщо цей непублічний молодий підприємець послухався порад старших колег і вирішив так раптово та глибоко пірнати в політику – зрозуміти важко. Можна припустити, що в міській організації УНП просто бракувало грошовитих людей, за кошт яких можна було б зробити кампанію. Грошовитий і амбітний знайшовся. Його зображенням заліпили всі тумби міста, великий прапор з Гудою в повен ріст, певно, став рекордним політично-рекламним полотном у місті. А як не згадати концерти, якими Гуда тішив тернополян. Ну справжній добрий дядько-спонсор. Було б смішно, якби не було сумно. Сумно для нього самого, бо, як і Чубак, навіть не став депутатом. А смішно для головного лікаря «швидкої» Михайла Джуса. Бо саме він став депутатом міськради за рахунок кампанії, проведеної за гроші Гуди.

Віталій Смакоуз

Можна сміливо припустити, що так як він, за два місяці перед виборами не потратився жоден мажоритарник. Крім того, що дерева з дітьми садив, то ще й асфальтом закатав такі вулички, які такого покриття в своїх найкращих мріях не сподівалися. Та й немалу огорожу навколо церкви на «Алясці» продовжує будувати. Ми вже не кажемо про те, яким чином підприємець потратився на «правильний» перерахунок голосів і скільки «сил» забрала у нього судова тяганина.

Думаю, що обговорювати, як потратився за цей час його основний конкурент на окрузі – свободівець Михайло Сиротюк не варто. Кажуть, що в цей проміжок часу він займався продажем мобільних телефонів в одному з магазинів міста. В даному випадку визначальним став не фактор грошей, а фактор «Свободи». Смакоузу співчуваємо, за мешканців округу – радіємо.

У цьому переліку ще можна згадати дивацтва Михайла Ратушняка, безликість Зеновія Щепановського, епатажність Юрія Олійника та багатьох інших кандидатів у депутати на мажоритарних округах, які свято повірили, що гроші, кольорові плакати та студенти «з хати до хати» можуть принести гарантований результат. У всіх випадках значно дешевше для підприємців було «записатися і прописатися» в команді Тягнибока чи Муца. Але хто тоді про це знав. Як кажуть картярі, знав би прикуп – жив би у Сочі.

Для ZZ підготував Юра Антонів