Україна – Туреччина – 2:0

Найперше – вітання одразу двом нашим футбольним провидцям. Атакуючий хавбек “Ниви” періоду її найбільших успіхів Михайло Дем’янчук і знаний журналіст, засновник кількох місцевих друкованих видань Степан Слюзар правильно передбачили рахунок матчу в Харкові. Гратулюємо!

Як сказав не без ліричної нотки у студії “Головна команда”  майстер мікрофона Іван Гресько, “прийшла осінь і прийшов час збирати каміння”. Він, мабуть, хотів сказати “рахувати курчат”,  але то таке, як любить говорити інша відома в футболі особа. Або ж – то нюанси. Взагалі ж, коментатори “Футболу”  з їх “забійними” моментами, “кудесниками” м’яча, “болгарцями”, “неповертаючимися” захисниками іноді прикро ріжуть слух, але це тема для окремої розмови. До нюансів і їхньої ролі ще повернемося, але спершу нагадаю відому фразу ще одного небезвідомого “суб’єкта футбольної діяльності” – англійця Гарі Лінекера: “22 чоловіки бігають за м’ячем, а виграють завжди німці”.  Двоє таких “німців” знайшлися у складі збірної України, і вони кардинальним чином визначили результат матчу на її користь. Є. Коноплянка переконливо довів, що означає повноцінна передсезонна підготовка в Бундеслізі та довіра тренера. За активної участі Євгена відбувалися більшість атакуючих акцій української збірної; він і здійснював гострі флангові рейди, вдало взаємодіючи з молодим М.Матвієнком, і звично для себе зміщувався в центр, щоб самому загрожувати воротам турків. Інший новоспечений Deutsch, А.Ярмоленко, розпочавши гру ніби в засідці, в потрібний момент вийшов на авансцену і блискуче зіграв свою сольну партію. І, що особливо втішило, вся команда сподобалася збалансованістю, хорошою взаємодією, здатністю нав’язати суперникам свою гру. Можливо, таке враження склалося через те, що  не дуже переконливо виглядали турки? У турецьких футбольних “аскерів”, і справді, бували кращі матчі, але це не може заперечити й помітного прогресу команди А.Шевченка, у якій (тьху-тьху), здається, починає відчуватися тренерська думка. А також здатність головного коуча донести її до гравців.

А що ж гості? Нічого схожого на якийсь “турецький гамбіт”, всупереч прозорим натякам М.Луческу, побачити не довелося, а в окремі моменти здавалося, що всі оті важковимовлювані османські прізвища просто губляться і не знають, що робити на полі. Чи винна в цьому їхня недостатня готовність, чи протидія українців – розбиратися тепер “Містеру”. Рятівним виправданням для нього, безумовно, може бути робота іспанської бригади арбітрів. Ось тут ми підійшли до згаданих на початку “нюансів”. Саме  таким обтічним терміном коментатор В.Вацко назвав дві результативні помилки суддів, наслідком яких стали голи у ворота збірної Туреччини. І якщо в першому випадку офсайд у Ярмоленка був, як мовиться “на тоненького”, і такі ситуації, наскільки відомо, рекомендується тлумачити на користь атакуючої команди, то у другому епізоді, коли Коноплянка помітно випустив м’яч за лицьову лінію, іспанська бригада рефері цілком могла б скласти конкуренцію угорській на чолі з Кашаї на Євро-2012 у матчі Україна – Англія. Втім, епізоди були настільки динамічними, що й самі турецькі гравці не надто протестували, що для них, загалом, нехарактерно. Зрештою, переміг сильніший у конкретному матчі. А переможців, як відомо, якось не прийнято судити…А, може, футбольна доля, врешті-решт, вирішила сповна віддати нам усе, що заборгувала? Ще від 1986 р., коли команда В.Лобановського на Мундіалі у Мексиці поступилася Бельгії внаслідок фатальних суддівських ляпів. Від 1990, коли у матчі Аргентина – СРСР Марадона вдруге “активував” свою “Божу руку”. Від 1997, коли у грі з Хорватією дивовижну сліпоту виявив норвезький рефері Педерсен. Від того ж Євро-2012 і незарахованого гола Девіча у ворота збірної Англії.

Тепер ось прийшов і наш час скористатися милістю цієї примхливої пані. Але хіба у звітній грі ми цього не заслужили?

Після останнього туру ситуація у нашій групі ще більше загострилася. Ісландці доволі несподівано і доволі безпорадно поступилися на виїзді фінам (0:1). Холодна злість футбольних вікінгів з країни вулканів і гейзерів наперед обіцяє, що гра Ісландія – Україна, що відбудеться у вівторок, буде запеклою і в багатьох відношеннях вирішальною. А.Шевченку і його команді належить довести, що про одну з головних ознак справжнього класу – стабільність, – вони знають не з чуток.

Ігор Дуда