Ісландія – Україна – 2:0

Сьогодні вранці не хотілося дивитися футбольний огляд, фрагменти інших поєдинків, слухати коментарі фахівців. Такі ось наслідки “отруєння” вчорашнім футболом…

“З точки зору результату ми програли, але з точки зору гри – в жодному разі”, – саме так підбив підсумок цього невеселого матчу А. Шевченко. Невдячна це справа – критикувати тренера після того, як двома днями раніше на його адресу звучали самі лише хвалебні слова, але…цікаво, що має на увазі Андрій Миколайович, коли говорить про гру? Контроль м’яча, який в першому таймі здійснювали його підопічні? Так, на початку здавалося, що така гра господарям явно не до смаку. М’яч, справді, здебільшого тримався у наших футболістів, однак, захопившись перепасовкою всередині поля, вони, здавалося, забули, що десь там попереду є ворота суперника і що до них бажано наблизитися, а то й спробувати вразити. Недаремно, мабуть, всередині тайму Шевченко почав щось сигналізувати гравцям, плескаючи в долоні – точнісінько як вихователька в дитсадку спонукає неслухняних дітей до потрібних дій. Або ж – як господиня в селі заганяє качок у хлів. Напевно, таку ж гру “без воріт” наші хлопці збиралися продовжувати і в другому таймі, але ісландці втрутилися в неї рішуче і безцеремонно. Перший гол у наші ворота, можливо, і не з розряду Fair play, але невже ми сподівалися, що граємо зі збірною пансіонату шляхетних дівчаток? Тему “неправедного” взяття воріт коментатор В.Вацко пережовував, наче жуйку, досить довго. Після другого м’яча, забитого за повної бездіяльності й висловлюючись юридичним стилем, “злочинного недбальства” наших захисників, він змінив пластинку і завів мову про те, що непогано було б додати у швидкості. А вже під саму завісу гри, коли  Коваленко завдав кволого удару по воротах, в безнадії розчарування вигукнув: “Ось так треба було раніше!”. Гра нашої команди в ті хвилини до болю нагадувала сумної пам’яті виїзний матч “Динамо” проти “Янг бойз”. І, для завершення аналогії, закінчилася з таким же плачевним результатом.

Доводиться констатувати: вже перший тест на стійкість і стабільність гри наша збірна провалила. Мляво, беззубо, безініціативно – визначень в українській мові можна підібрати чимало.  Поіменно перераховувати тих, хто доклався до цього,  зайва річ – до переліку можна внести практично всіх  героїв матчу з Туреччиною. Мали рацію ті, хто стверджував, що перемога над турками – “заслуга”, передусім, самих турок. Але…досить самоїдства. Краще зосередитися на тих, як це не парадоксально, позитивних моментах, які дасть цілком можливе непотрапляння на Кубок світу в Росії. Тут незайве пригадати відомого дипломата і футбольного функціонера М.Лубківського і написане ним ще восени у Facebook: “З такою грою нічого робити на світовому футбольному форумі…Українське суспільство і політики уникнуть гострої  дискусії: бойкотувати чи не бойкотувати ЧС в Росії… Росії не треба буде ламати голову, чи пускати до себе бандерівців і які провокації їм придумати”.

Залишимо політичні аспекти політикам і МЗС. А от щодо “такої гри” – з цим сперечатися важко.

Ігор Дуда