Футбол: дорога ложка до обіду…

11/11/2017 0
Розмір тексту:

Україна – Словаччина – 2:1

Доволі несподівано для самого автора репортаж про товариський матч переріс у спробу аналізу виступу збірної України нинішнього сезону. Момент ніби підходящий – більше наша “націоналка в цьому році не зіграє…

Колись дуже давно мені довелося бути випадковим свідком діалогу  двох невдах-абітурієнтів, яким не вдалося вступити до університету. Деталей уже не пригадую, але точно пам’ятаю, що розмова та була не надто веселою. Обоє були пригнічені й сказати щось втішне один одному навряд чи могли – кожен в душі переймався своєю власною долею, яка, хочу сподіватися, в подальшому була щасливішою, ніж того сумного дня…

Аналогія, можливо, не зовсім точна, але товариський матч у Львові двох невдах відбору на ЧС- 2018 чимось нагадав мені оту давню розмову. Україна цілком заслужено і за грою поступилася Ісландії та Хорватії, а Словаччина виявилася найгіршою серед команд, що посіли у групах друге місце. Що міг дати матч двох “лузерів” їм самим і вболівальникам? Та ще й пізньої осінньої пори, майже за рік до наступних офіційних поєдинків? Якою корисною інформацією про стан підопічних він міг озброїти тренерів? А якщо й міг, то аж коли вона буде використана? Взагалі, дивна якась ситуація у збірній і навколо неї, якщо подивитися трохи збоку. Перед матчами відбору – повна одностайність і прагнення перемоги, традиційні вступні співи новобранців і солодкоспіви аналітиків у студії каналу “Футбол”, оптимістичні заяви тренера…  Виглядає і звучить все так, що напрошується єдиний висновок: “Усе чудово, чарівна маркізо! І ви, шановні уболівальники, готуйтеся до тріумфу!”. Приходить час гри – і отой бравурний бойовий дух (а насправді – його нікчемний сурогат) кудись зникає (випаровується?), а помпезні заяви лопають з непристойним звуком наче бичачий міхур. Коли, скажіть, протягом відбірного циклу збірна України проявила справжній командний характер і під проводом яскравих лідерів переламала несприятливий хід поєдинку? З великою натяжкою можна назвати домашню гру з Ісландією, враження від якої все ж “змазані” нереалізованим Коноплянкою пенальті. В той же час відверто провальних матчів можна пригадати більше. А після них у футболістів одне пояснення на всіх: “Просто не знаємо, що сталося”. Щодо А.Шевченка, то він у свої коментарі вносив деяку різноманітність: “Грою і самовіддачею гравців,  загалом, задоволений, а от рахунок…”. І оточуючі йому залюбки підспівують, мовляв, гра у команди таки є. Хоча очікуваної стабільної гри не вдалося поставити жодному  наставнику. Згадаймо того ж М.Фоменка.  Його ледь не носили на руках після виїзних перемог над Польщею (3:1), Чорногорією (4:0), вдалої гри у першому матчі плей-офф до ЧС-2014 в листопаді 2013 р. з Францією (2:0). А що було потім? А тепер, слухаючи звіт головного коуча за результатами сезону, непосвячена людина могла б подумати, що підбиваються підсумки переможного циклу: за кількістю хвилин володіння м’ячем ми – перші, за кількістю передач – другі, гра в команди є, вона на правильному шляху, молодим виконавцям – “зелене світло”, можете замовляти квитки на матчі Євро-2020 – команда, вважайте, вже там…

Це те, що вдалося “вивудити” з тривалого виступу Андрія Миколайовича, який своєю предметністю і чіткістю формулювань вельми нагадував розлогі проповіді Віктора Андрійовича в дещо іншій царині. Політичний фінал останнього відомий. Дуже не хотілося б, щоб подібна доля спіткала на тернистому тренерському шляху й найяскравішу “зірку” українського футболу періоду незалежності.

Ну, а що ж сам матч? Навколо нього зусиллями спортивних журналістів і репортерів теж було достатньо галасу, навіть трохи забагато як для статусу поєдинку. Нудним він не був, відчувалося, що суперники не вийшли відбігати, а саме грати. Втім, початок був для нас не надто радісний. Поки українці  входили у гру, словаки підстерегли помилку начебто найнадійнішого гравця нашої збірної – голкіпера П’ятова. Той невдало відбив м’яч після удару “ірокеза” Гамшика, і захисник гостей Штетіна вразив наші ворота. Підопічні А.Шевченка відповіли активними наступальними діями півзахисту, де намагалися створити гостроту Марлос, Малиновський і Ярмоленко з Коноплянкою, які регулярно залучали до атак   флангових захисників Соболя і Караваєва. Під кінець тайму той самий Штетіна сповна “розрахувався” з нашою збірною за завдані на початку прикрощі – завовтузився з м’ячем в центрі, й цього вистачило спритному Марлосу, щоб “пограбувати” словака і віддати пас на Ярмоленка. Удар правою “тещиною” ногою у гравця “Боруссії” у Львові вийшов більш вдалим, ніж ті, що він їх завдає у Німеччині – 1:1.  А на 54 хвилині українці знову покарали словаків за надто довгі роздуми з м’ячем в ногах – перехоплений на нашій половині м’яч підхопив Коноплянка і завдав несподіваного і прихованого удару з-під ноги захисника – 2:1. Напруга, наскільки це було можливо для товариського матчу на завершення сезону, не спадала, словаки намагалися скористатися наданими їм можливостями. Обіцяні Шевченком нові обличчя ближче до фінального свистка таки почали з’являтися на полі, однак часу, щоб якось помітно заявити про себе, у Андрієвського, М’якушка, Шабанова просто не було. Що стосується єдиного номінального форварда – нападника “Ворскли” Коломойця, то він, як і притаманно  дебютантам, старався, змусив словаків заробити на ньому дві жовті картки і споровокував їх на декілька штрафних, однак до безпосередніх загроз воротам з його боку  справа не дійшла. Фінальний свисток застав гостей у наступі, але якомусь формальному, не позначеному особливою гостротою. В останній грі сезону українська збірна виявила і “пробивну спроможність”, і волю до перемоги, що одразу ж породжує запитання: “А чому цього не було раніше, протягом відбірного циклу?”. Ложка ж, як відомо, дорога до обіду…

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Чи розраховуєте Ви жити за рахунок пенсії?

    Результати

    Loading ... Loading ...