Специфіка роботи журналіста така, що успіх у ній нерідко пов’язаний зі скандалом. І от у цій царині скандальних пригод мало хто може зрівнятися з Сергієм Доренком, уродженцем Керчі, як він сам себе називає, «хохлом». Того самого, який нині тонізує слухачів радіостанції «Говорит Москва» періодичним грізним р-р-ричанням у ефірі.  За ним тягнеться цілий шлейф трафунків і висловлювань із незмінним присмаком скандалу.

Свого часу він, як автор і ведучий аналітичної програми на ОРТ, заробив репутацію «політичного кілера». Зокрема, з подачі та благословення свого тодішнього патрона Б. Березовського добряче «проїхався» по  Анатолію Чубайсу, публічно заявивши про намір всиновити останнього і виплачувати йому щомісяця аліменти в сумі, на яку «батько російської ваучеризації» прирік існувати більшість росіян. Доренко також був першим журналістом, який вийшов на звільнену від чеченських сепаратистів площу Минутка у Грозному в січні 2000-го. Виявляв він і здатність відстоювати власну точку зору, що призвело до знову ж таки  скандального звільнення з ОРТ після виходу програми про загибель підводного човна «Курск». А ще для розваги і урізноманітнення сірих буднів – взяв та й в’їхав мотоциклом у cпівробітника головного штабу ВМФ Росії, який, до того ж, йшов у супроводі двох поліцаїв. Мотолюбителю «світило» за цю пригоду від 4 до 8 років позбавлення волі, але завдяки заступництву впливового чиновника адміністрації президента він відбувся легким переляком – умовним терміном.

Та, звісно, журналіст перш за все запам’ятовується написаним або мовленим у теле-чи радіоефірі. У своїй заяві про вихід з КПРФ Доренко написав: «Я систематично робив членські внески вам і у Вікіпедію. Вікіпедія  виявилася значно важливішою для облаштування життя в країні, ніж компартія. Не ображайтеся, але відтепер вашу частку я платитиму Вікіпедії – від неї більше користі». А ще новоявлений послідовник даосизму (як вам зигзаг: від комунізму – до китайського релігійного вчення)  шанувальник  автомобілів, стрільби з лука і дайвінгу, а також завзятий колекціонер нефриту дуже влучно висловився з приводу судочинства у своїй країні. І це попри те, що стосовно нього самого суд виявив просто-таки милосердя. «Суди в Росії, – сказав він, – зайве свідчення того, що Бога немає». З цим, напевно, важко не погодитися – «політичний кілер», як мовиться, влучив у «яблучко». Можна лише внести невеличку поправку: сказане Доренком справедливе не лише стосовно російської «третьої влади» – воно цілком підходить і для характеристики судової системи на  його історичній батьківщині. Страх перед гіпотетичною люстрацією, мабуть, є не надто сильним, оскільки служителі богині із зав’язаними очима й терезами у руках продовжують штампувати вироки й ухвали, що викликають збурення у суспільстві. Останні випадки із звільненням командира столичного «Беркута» Садовнікова, підлеглі якого стріляли в майданівців на Інститутській, а також дивовижним розблокуванням рахунків одіозного члена «сім’ї» Януковича Арбузова зайвий раз це доводять. Суддівська каста залюбки паразитує на своїй недоторканності (випадок із «колядником» Зваричем – прикрий для неї виняток) і вивести на чисту воду тих, хто сам звик виступати в ролі вершителя чужих доль – одне з найсерйозніших випробувань для нової владної команди. І від того, чи здатна вона буде його вирішити, значною мірою залежить, чи пройде вона випробування на щирість своїх декларацій.

Ігор Дуда