Дитя свого часу

24/10/2017 0
Розмір тексту:

Хоч не хоч, а знову доводиться вести мову  про бидло. Ну як же без нього, рідного? Куди ж від нього подітися, якщо – ось воно, на кожному кроці,  в усій своїй незрівнянній красі.  Один із поширених проявів цього явища можна охарактеризувати  висловом «кум королю і сват міністру». Це коли представник отого бидлячого племені, приміром, привселюдно поплескує по плечу правоохоронця з великими зірками на погонах і при цьому не забуває косити очима: чи  бачать інші, як фамільярно він може обходитися з високим поліцейським чином. Таким чином  нікчемність отримує привід для зловтішного задоволення – ось, мовляв, який я «крутий», можу заткати за пояс будь-кого, і ніхто мені не указ.

Безумовно,  «ноги» цього явища ростуть із совдепівських часів,  номенклатурної ієрархії та  пов’язаних з нею привілеїв. Тоді дрібненький гвинтик, зазвичай, не міг і писнути; сидів тихенько, як  миша під мітлою і лише малював у своїй уяві рожеві картини того, як колись він зможе керувати і наказувати.  А ще серед тодішнього бидла вважалося  ледь не ганьбою носити, споживати чи просто користуватися тим, що було у широкому вжитку і доступне всім. Хворобливий гонор бидла вимагав вирізнятися серед сірої маси: отоварюватися у спецмагазинах, поправляти своє дорогоцінне здоров’я у   спецлікарнях, відпочивати у спецсанаторіях.   Загнане у підсвідомість відчуття власної нікчемності дивовижним чином ручкалося з непомірною пихатістю. А от в умовах нехай відносної, та все ж свободи, змішування на соціально-психологічній палітрі  цих двох якостей дало живописний портрет новітнього бидляка з повадками сноба. Нинішнє панування   таких типів на шкоду більшості суспільства – зайве свідчення на користь того, що жити в епоху перемін дуже незатишно. Можна бути певним, що, дорвавшись завдяки нахабству, принципу «рука руку миє» і відсутності ефективних соціальних фільтрів до якоїсь значущої посади, отаке сотворіння стане чудовим поживним середовищем для корупції, кумівства та іншої подібної зарази, а  також – надійним гальмом для усього, що могло б поставити під загрозу його становище.  Ще Сенека підмітив, що колишній раб не прагне волі – він хоче мати власних рабів. Він – продукт і дитя свого часу, і надій на те, що щось здатне змінити його нинішні життєві установки, немає. Принаймні, його самозадоволена фізіономія свідчить, що теперішній status quo його цілком влаштовує.

Ігор Дуда

  • Теги:

Додати свій коментар

Креатор буд

Опитування

  • Чи розраховуєте Ви жити за рахунок пенсії?

    Результати

    Loading ... Loading ...