Мені іноді дорікають, що мої публікації здебільшого пронизані скепсисом та жовчною  іронією. Не зовсім добре це, напевно, але що вдієш – наше миле сьогодення диктує (принаймні, мені) саме такі настрої. І все ж життя подеколи підказує інші теми. Тим більше – у нинішню передвеликодню пору, пронизану мотивами милосердя і любові до ближнього…

…Я терпіти не можу дурнуватий кліп гурту «Дзідзьо», у якому, під аплодисменти вбраних у національний одяг молодиць різного віку, співається  «Хай, гопа, гопа, дєвушки, I love you, давайте, дівчата, займатися любов’ю». А ще – «взад-впирьод», так би мовити, для надання потрібного ритму. Набір бажань і життєвих устремлінь – цілком характерний для товстого прошарку нинішньої молоді, а сам жанр «комедійного антигламурного попу», густо приправлений суржиком та ненормативною лексикою, особисто у мене викликає відразу. Ніколи не стану його шанувальником, однак тепер, коли випадково доводиться чути оті шедевральні  «гопа, гопа, дєвушки» і «взад-впирьод», я не  так вдумуюся у їхній глибинний зміст, як згадую, як минулого літа мене мало не до сліз зворушив своїм вчинком отой самий бородатий «Дзідзьо», а точніше – фронтмен гурту Михайло Хома. Він тоді знайшов час відірватися від закликів «Давайте, дівчата, займатися любов’ю» і відвідав у Івано-Франківську хлопчика, хворого на гостру Т-лімфобластну лейкемію. За словами батьків дитини, у найкритичніші моменти малому допомагали саме пісні гурту «Дзідзьо» (нічого не вдієш – людські смаки різняться). Улюблений «Дзідзьо» у своєму сценічному образі своєю несподіваною  появою щиро потішив хлопчика, привіз йому купу подарунків, повіз на прогулянку містом і навіть дав покерувати автомобілем. А на прощання пообіцяв своєму новому маленькому приятелеві регулярно телефонувати  до нього і відвідувати аж поки той не одужає…

…Я не знаю продовження цієї історії й з почуття зрозумілого побоювання підсвідомо не хотів би дізнатися про нього. Проте знаю напевне: гурт «Дзідзьо»  чи «Dzidzio» на чолі зі своїм фронтменом  може співати не лише «Хай, гопа, гопа, дєвушки», а й про інше, наприклад, трансвестизм,  мужеложство і навіть про зоофілію разом із некрофілією – мене він цим не вразить настільки (якщо вистачить терпіння послухати), настільки вразив своєю людяністю Михайло Хома. Він несподівано нагадав мені слова, мовлені колись моїм  батьком: «З  іржавої труби часом тече чиста вода». Нагадав і  змусив з деяким соромом подумати,  що не завжди варто судити про людей упереджено – вони бувають значно кращими, ніж здаються.

А, може, й полюблю колись всі оці «Хай, гопа, гопа…» – хто його знає…

Ігор Дуда