Здається типова ситуація, знайома для багатьох.

Одне з сіл Тернопільської області, яке розташоване за 15 кілометрів від районного центру.

У цьому селі майже 60 років у скромній хатині проживає жінка, яка через втрату зору отримала 1 групу інвалідності. Щоб не розраховувати лише на невелику пенсію для інваліда, якої не вистачає навіть на найнеобхідніші речі, не говорячи про лікарства, вона змушена доглядати за господарством, обробляти земельну ділянку. І можна було б жити в таких непростих умовах, як живуть тисячі подібних людей, якби не страшне горе, яке її спіткало кілька років тому. Тоді внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув її єдиний син, котрий опікувався нею.

19 серпня 2013 року у вечірню пору син цієї жінки повертався з роботи і на нього наїхав автомобіль, яким керував житель з Одеси. Внаслідок отриманих травм чоловік загинув на місці аварії. Згідно висновків експертів водій автомобіля мав достатню відстань, щоб побачити людину, яка йшла узбіччям дороги. Зустрічного транспорту, який би осліплював видимість водія не було. Тому водій мав об’єктивну можливість об’їхати пішохода. Однак він цього не зробив і мав би понести заслужене покарання за вбивство людини.

Але ось уже четвертий рік сільська жінка з інвалідністю не може добитись справедливого рішення для винуватця смерті свого єдиного сина.

Спочатку цю справу майже два роки розслідував слідчий міліції в Тернополі. Під час цього слідства водій фігурував у справі не як підозрюваний у вбивстві людини, а як свідок. І в результаті слідчий виніс постанову, в якій дуже бюрократично грамотно були викладені матеріали, пов’язані з аварією, але усі ці обставини служили на користь водія, винуватця аварії. Постанова слідчого мала висновок, що водій, який збив на смерть людину, жодних порушень не вчинив, і визнаний невинуватим. Тому справа була закрита. У порушення законодавства потерпілих, зокрема маму сина про закриття справи не повідомили.

Мати, підозрюючи в упередженості посадовців міліції при розслідуванні цієї справи звернулась в суд. Суд, який проходив в Тернополі, зумів зробити належні висновки, згідно з якими зроблено висновок, що справа була розслідувана неналежним чином, і виніс ухвалу скасувати постанову слідчого про її закриття.

І замість додаткового ґрунтовного дослідження фактів аварії фахівцями на рівні області, її передали на розгляд в Кременець. Ніхто не пояснив людині з інвалідністю, на яких підставах і з яких мотивів спочатку справу розглядали в Тернополі, а потім передали в Кременець. На переконання матері це пов’язано з неофіційними домовленостями між окремими працівниками міліції та водієм, який скоїв смертельну аварію.

Повторна експертиза, проведена уже безпосередньо на місці аварії довела, що водій мав достатню відстань, щоб побачити пішохода і міг, при чіткому дотриманні правил дорожнього руху уникнути наїзду на людину. Через три роки від аварії прокуратурою Кременецького району все ж винесено постанову, що водій винен у вказаній аварії і матеріали направлені в суд.

 Під час першого судового засідання водій мав намір визнати свою вину. Але за цинічним наполяганням свого адвоката, який є головою адвокатського об’єднання Тернопільської області, водій змушений був заявити, що своєї вини не визнає. Мати вбитого хлопця також намагалась залучити адвокатів для юридичної допомоги. Проте одні з них почавши роботу, згодом від надання передбачених договором послуг відмовились без надання пояснень. Мати припускає, що це пов’язано з адвокатом водія. На даний час її інтереси в суді представляє адвокат, наданий центром надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Під час кількох судових засідань спостерігається зухвала поведінка адвоката водія, який намагається знайти певні неточності в показах свідків і схилити суд виправдати вбивцю. Безумовно, що свідки можуть уже і не пригадати усіх обставин, адже скоро буде уже 4 роки з часу аварії. Матері, тай багатьом учасникам цього процесу, гірко спостерігати за діями адвокатів, які напевно з віком, набуваючи матеріальних статків за рахунок виправдання злочинців, ігнорують моральні принципи, втрачають совість і свою душу.

А людині з інвалідністю залишається сподіватись, що Бог допоможе їй знайти людей, які допоможуть покарати злочинця, не дивлячись на зусилля горе адвокатів. Мати зверталась за захистом до Президента України і їй пообіцяли, що справа буде у них на контролі.

Мати загиблого сина просить представників засобів масової інформації довести цю інформацію до громадськості, зробити публічною факти порушень при розслідуванні та розгляді цієї справи. 15 березня 2017 року об 11 год. 30 хв. у суді в Кременці продовжиться розгляд цієї кримінальної справи і висвітлення в пресі цієї інформації може стане додатковим стимулом для справедливого завершення цієї справи.

Звичайно сина матері уже не повернути. Але приклад боротьби пересічної сільської людини з інвалідністю з цинізмом окремих посадовців, які мають захищати права людей, може послужити прикладом для інших.