Чого бракує нашим людям у щоденному житті? Та багато чого – залежно від рівня потреб чи розмаху апетиту, або ж зажерливості. У царину споживацької патології залазити не хочу, спробую вести мову з позиції пересічного громадянина. На нього, сердешного, немилосердно тиснуть комунальні тарифи; він, якщо вдасться дотягнути до пенсії, з олівцем і з окулярами, що сповзли на ніс, вираховує кожен день свого трудового стажу; до нього ніяк не “дійде”, як вибрати отого сімейного лікаря… Хоча він уже навчився розтягувати свій місячний бюджет таким чином, щоб завчасу не простягнути ноги – і ще, не приведи Господи, у вихідний день, коли родичам зібрати усі необхідні довідки і дочекатися рішення експертиз і судів буде настільки важко і довго, що вони вже спересердя почнуть згадувати тебе, небіжчика, не дуже незлим і не дуже тихим словом…

Чого найперше не вистачає йому і мільйонам його співвітчизників? Як на мене – не вистачає правди. У взаємовідносинах з владою, яка, прикриваючись демагогічними гаслами, має на меті довести тебе “до ручки”, а ти, бідолаха, намагаєшся застосувати  власні напрацьовані  резерви хитрощів, щоб обдурити її: десь недоплатити, десь щось утаїти, десь щось поцупити…  То чому ж рідна, українська, вишиванково-співуча, тобою обрана влада тебе дурить? Та тому, що в неї йдуть, пхаються, пруться, передусім, для того, щоб нажертися. А далі – щоб ще більше нажертися. А ще далі – щоб ще більше нажертися. Причому ця вертикаль ненажерливості діє безвідмовно: від печерських пагорбів – до найглухішої сільради.

Вона – в особі першої особи держави (даруйте за тавтологію), котра ніяк не може зробити внутрішній вибір між олігархом і державним мужем. Це недобре саме по собі, але ще гірше тим, що дає дуже  поганий приклад табунам ділків від влади як в столиці, так і на місцях.

Звідси – помітне для всієї Європи “пробуксовування” судових справ щодо сановних корупціонерів.

Звідси – маніпуляції з е-декларуванням і фантастичне везіння окремих суб’єктів у спортивній лотереї.

Звідси – здатність “мажорних” покидьків “відмазатися” від тяжких злочинів.

Звідси – темні оборудки з торгівлею зброєю і вибухи на складах боєприпасів, зі згарищ яких буквально “стирчать вуха” спроби приховати масштабні зловживання і розкрадання.

Звідси – хапання під час мобілізацій тих, хто попаде під руку, в той час як орди “крутіших” кандидатів у “захисники вітчизни” відкрито підсміюються над невдахами й насолоджуються життям.

Звідси – сумнівні інвестиційні угоди на будівництво, від яких за кілометр тхне “договорняком”.

Звідси – нездоровий морально-психологічний клімат у суспільстві, в основі якого – безкарність зла і відсутність все тієї ж правди.

Звичайно, очільники на різних рівнях розуміють головне: щоб скористатися шансом, який надає період перебування на посаді, треба просто кажучи, “забити баки” отому дурнуватому простолюду. І ось уже в популярному місцевому виданні з’являється публікація під  проникливим заголовком “Усе духовне, що… несе нам церква, має практичне застосування”. А далі – ще проникливіше і зворушливіше: “Тернопіль – один з провідних духовних центрів України…. Саме глибокі моральні основи, які несе церква людям, творять міцний фундамент української нації”.

Хто хоче – може знайти і дочитати до кінця. Мене ж трохи знудило. І захотілося не просто сказати – крикнути: “Ну, перестаньте ж, нарешті, брехати! Заради будь-кого – Бога, диявола, – але перестаньте! Набридло слухати, а ще більше – співставляти газетні солодкоспіви з мерзотою практичних дій. Ваша брехня за методологією нічим не відрізняється від комуністичної, яку ви про людське око засуджуєте, але щосили наслідуєте її патологічну схильність до самореклами”.

Потім цей потік думок обривається. Залишається коротке “Та пішли ви всі…”.

Зовсім не впевнений, що залишається в мене одного…

Ігор Дуда