Франція – Хорватія – 4:2

Зараз, одразу після фінального поєдинку, виникає запитання: наскільки справедливим є його результат? А від нього розгалужуються два інші. Перше: чи заслужили хорвати на поразку, та ще й таку? Навряд чи хтось міг би передбачити за перебігом гри в першому таймі, що всередині другого коментатор риторично запитуватиме, чи Хорватія перебуває в нокдауні, чи таки в нокауті. Доля, яка впродовж чемпіонату не раз усміхалася балканцям (згадайте серії пенальті після матчів з Данією і Росією), цього разу по-зрадницьки вирішала побавитися з ними в кота і мишку. Зрівняв Перішіч рахунок? Не тішся довго, prijatelj Ivan – ось тобі пенальті за те, що не тримав у власному штрафному майданчику руки за спиною чи схованими в труси. “Зрізав” Манджукіч м’яч головою прямісінько у кут власних воріт? Не переживай дуже, prijatelj Mario, буде і на твоїй вулиці свято – вже за рахунку 4:1 bel ami Уго Льоріс вирішить вже зовсім по-піжонськи зіграти перед своїми воротами і втрапить м’ячем прямісінько у твою капосно виставлену ногу. Тільки от втіхи великої це тобі, Маріо, вже не принесе…

На цьому чемпіонаті Іспанія у грі з Росією і Німеччина в матчі з Кореєю вже продемонстрували, що із значної переваги у володінні м’ячем може вийти гучний “пшик”. Майже бездоганна, з точки зору футбольної каліграфії, гра хорватів у першому таймі не принесла їм дивідендів, і їхні численні шанувальники (в тому числі й серед українців) могли заламувати руки – ну, нема зовсім правди на тім світі, і у футболі в тому числі… Коли ж у другій половині лідери французів Погба і Мбаппе з невеликим інтервалом (і вже без жодних каверз футбольної фортуни) вразили ворота суперників, приспів час поставити друге запитання: чи закономірною є перемога французів? З точки зору турнірної ходи і статусу подоланих у плей-офф суперників – безумовно. З точки зору тактичної грамотності: вміння нейтралізувати ігрову перевагу опонента і підстерегти момент для вбивчого удару – поза всяким сумнівом. Можна, за бажання, скоромовкою згадати і різницю в ринковій ціні гравців обох команд (1 млрд. – у Франції, 300 млн. – у Хорватії), тут таки зазначивши, що, на щастя, не гроші грають у футбол. Отже, з одного боку, Хорватія на таку поразку ніби й не заслуговувала, а визнання її “мозкового центру”  Модріча найкращим гравцем турніру є свідченням того, що ігровий механізм команди функціонує як слід. З іншого боку,  здобуття чемпіонського титулу Францією не можна назвати випадковим і нелогічним. Швидше за все, в даному випадку можна говорити про перемогу трохи вищої футбольної культури, більш давніх футбольних традицій і, якщо хочете, авторитету над “зірковою” плеядою виконавців, що періодично з’являється у країнах, які не входять до світової футбольної еліти. Вони спалахували свого часу в Данії, Болгарії, Румунії, Туреччині; ці збірні досягали іноді досить вагомих успіхів, а потім знову відходили у затінок. Перемагають же на чемпіонатах світу, починаючи з 1954 року, лише представники отої самої еліти. Так що футбольна логіка, ця здебільшого порядна пані, все ж переважно ночує в пристойних місцях.

Ігор Дуда