Наша група, поряд з профільними дослідженнями, вряди-годи, займається й аналізом загальнополітичного становища. Особливо цікавими є дослідження в царині ґенези місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Парадокс ситуації полягає в тому, що на наших теренах, вже так склалося, протягом всіх років незалежності превалював дуалізм влади. У філософії, навіть, є чітке визначення подібної двозначності ситуації висловлене головним законом діалектики. Єдність й боротьба протилежностей. Сутність його досить глибока та позитивна. Вона позбавляє суспільство стагнації й загнивання. Але це – у філософії.

У нашому буденному житті все набагато прозаїчніше, а тому, й огидніше. Місцева,так звана, «партійно-господарська еліта» вимушена перебувати у перманентній мутації. Неначе ящур-хамелеон. Необхідність пристосовуватись до мінливих вподобань Центру, викликала повну атрофованість хребта у представників цієї породи. Прогинання під будь-яку владу, незалежно під яким прапором вона ходить, зробила цей орган непотрібним, а деколи й шкідливо-небезпечним. Для його носія.

Сьогодні маємо саме таку ситуацію. На рівні органів державної влади на місцях до стерна дорвались представники безпринципної «комсомольської молоді» радянських часів, що прийшли на зміну другим секретарям й інструкторам колишніх райкомів. Ті ж, в свою чергу, перейшли, хто на вищі щаблі державної влади, хто, накравшись досхочу на державних посадах, в легальний бізнес. Значною мірою – в аграрний. Земля ж ще не розкрадена до кінця.

На рівні ж органів місцевого самоврядування, на поверхню сплили ті ж самі «комсомольці», але у найгіршій своїй подобі тієї ж радянської доби. Зголоднілі й нахраписті. Цинічні прагматики й прагматичні циніки. Прикриваючись правильними гаслами, «дерибанять» все, що «дерибаниться». Їх зажерливості й захланності немає меж. Все і відразу! Ось лейтмотив їхньої діяльності і сенс перебування у владі.

Коли перші, керуючись якимось своїми дитячо-юначими комплексами, «обдаровують» сільські школи плазмовими телевізорами, а здібну молодь – касетними магнітофонами, другі – вдарились у фетишизм.

Для них важливим є запустити як найбільше феєрверків чи надути неймовірну кількість повітряних кульок. Обтицькати весь історичний центр міста монументальним несмаком чи «достойно відфестивалити». Зруйнувати, аби на місці зруйнованого встановити щось, на їх думку, грандіозне і значиме, у їх розумінні. І нема на то ради.

Маємо час безневинних, на перший погляд, «євнухів-господарників». Таких собі «смотрящих» за ввіреною територією-гаремом. Та молодих «політичних імпотентів». Що значно небезпечніше. Подібна недуга у молодому віці спричиняє невиправдану агресію й необдуманість кроків. Це за умови, коли ще є чим думати.

Олег Мартинюк, ЕАГ «Фокус»