Події Другої світової війни, насамперед 1944 року, стали тяжким випробуванням для Галичини. На той момент дві супердержави у смертельному двобої вчепились одна одній в горлянку, намагаючись знищити суперника. Не дарма визволення Тернополя називають «другим Сталінградом». І мало хто знає, що датою відкриття союзниками другого фронту Росія багато в чому зобов’язана… Тернопільщині, припускає історик, викладач технічного коледжу Тернопільського технічного університету імені І. Пулюя Олександр Семенів. Минулого року напередодні 15 квітня (тобто дати визволення нашого міста) він презентував свою монографію «Тернопіль у вогні». Рік потому дослідник завершує роботу над новою книгою, яка присвячена тогочасним боям на Тернопільщині.
«Я продовжую займатись вивченням питання визволення Тернопільщини. І виявилось, що воно ще цікавіше. Якщо про визволення Тернополя мало було відомо, то про бої на Тернопільщині ми тим більше нічого не знаємо. Навіть світова історія про події на Тернопільщині згадує дуже скупо, а за радянських часів історики взагалі мовчали», – наголосив Олександр Семенів.
– Взагалі події 1939 року і те, що Сталін із Гітлером поділили Польщу, світ не визнав. Це була анексія території за домовленістю двох держав. Тим часом на американських, англійських тогочасних картах (а їх можна знайти в Інтернеті) зазначено, що західний кордон СРСР проходить по річці Збруч, навіть у 1944 р., коли радянські війська увійшли до Тернополя, більшість європейських держав вважали наше місто територією Польщі, – пояснює співрозмовник. – Тобто поки війна йшла на території Союзу, в Європі сприймали це як внутрішню справу СРСР і Німеччини: отож Німеччина напала, Союз обороняється. Але коли радянські війська ступили на територію Західної України, зокрема Тернопільщини, деякі західні країни розцінили це так: радянська армія покинула кордони Союзу і ввійшла до Європи. І саме тоді, весною 1944 року, американці серйозно задумались над відкриттям другого фронту, запланували висадку в Нормандії, а у червні 1944-го відкрили другий фронт. Відтак простежується прямий зв’язок: союзники зрозуміли, що СРСР не зупиниться, поки не дійде до Берліну. Такий цікавий парадокс всесвітньої історії сформувався тут, на Західній Україні, – зазначив пан Олександр.
Більше того, коли Радянська армія звільнила Львів, поляки хотіли оголосити, що це знову територія Польщі і в знак своєї впевненості над львівською ратушею вивісили польський прапор, а по чотирьох сторонах – прапори визволителів: радянський, англійський, американський і французький. Але вже через тиждень їм «пояснили», що і до чого, верхівку польського військового руху в Львові арештували. Загалом події на Тернопільщині стали початком післявоєнного перерозподілу Європи. Лише у Потсдамі офіційно закріпили кордони по лінії Керзона, але у 1944-му ще нічого не було вирішено».
Височину на «Східному» червоноармійці штурмували 20 разів
Аналізуючи події березня-квітня 1944-го, визволення Тернополя – маленький елемент на монументальному полотнищі Другої світової, хоча тут точилися важкі кровопролитні бої і червоноармійці тричі, починаючи з березня 1944-го, невдало штурмували місто. Однак якби не було перемоги під Тернополем, не було би у перемоги 9 травня.
– Ось фотокопія документа, в якому йдеться про спробу захопити Тернопіль 13 березня через с. Петриків, – дослідник демонструє знайдені у спецархівах документи. – Радянська армія наступала двома полками, втрати одного становили: 454 особи зникли безвісті, ще 22 було вбито. Невідомо, де поховали цих солдатів, але найгірше, що сім’ї зниклих безвісті не отримували державної пенсії і були приречені до напівголодного існування.
Височину на «Східному», де згодом встановили літак і розкинувся парк Національного відродження, Червона армія штурмувала 20 разів, тож там полягло тисячі солдатів.
– Окремий розділ я присвятив розташуванню військ. Річ у тім, що саме в нашому місті обидві армії відпрацьовували нову тактику боротьби, нові види озброєння, – пояснює Олександр Євгенович. – До того часу армії не мали досвіду штурму європейського міста з капітальними будівлями, міцними підвалами, вузькими вулицями. Пізніше цей досвід радянська армія застосувала при штурмі Вроцлава, Познані, більше того, перед взяттям Кенінгсберга та Берліна офіцерам Червоної армії видрукували брошурку «Досвід ведення штурмових боїв у м. Тарнопіль» (саме така – Тарнопіль – тоді вживалась назва міста).
Також у Тернополі червоноармійці вперше випробувала самохідні установки САУ-152, обладнані потужними гарматами, вони одним пострілом перетворювали будинок на порох. До честі наших будинків, в усіх звітах зазначалось, що жодна артилерія не змогла пробити товсті стіни тернопільських підвалів. Згідно з документами, усі існуючі в Червоній армії види артилерії, від 37 до 203 мм, застосували під час штурму міста.
Німецька ж сторона вперше вела обстріл фауст-патронами з реактивних гранатометів, із самохідних гармат. До того ще під час штурму жодного міста не використовували такої кількості штурмуючих сил на невеликій площі. І не правда, ніби танки вели бої за місто – вони просто не змогли б розвернутись на вузьких вулицях.
Щодо людських втрат, «якщо говорити про німецьку сторону – це 4 тисячі 750 чоловік, похованих у нас під ногами. Очевидці стверджували, що трупи німецьких солдатів просто скидали у напівзруйновані підвали будинків чи ями та засипали щебенем, – каже пан Олександр. – Щодо радянських солдатів, за часів Союзу вказували 47 тисяч загиблих. Мені це здалось неправдою. Я почав перераховувати по кожному списку підрозділів і вийшов на 3 тисячі 125 чоловік».
80% загиблих були вихідцями з Хмельниччини, Житомирщини, Сумщини, Київщини.
Про «заспиртований героїзм»
Стосовно цистерни зі спиртом, ніби знайденої радянськими солдатами на залізниці, тому, мовляв, і зірвався перший наступ…
– Давайте розмежовувати окремі епізоди і причини, – наголошує науковець. – Причиною того, що перший штурм не вдався, була перевага сил: 10-11 березня 1944 року німецька сторона ввела з боку Загребелля нещодавно сформовану та переведену з Польщі в Україну 359-у піхотну дивізію чисельністю 14 тисяч чоловік. Радянські війська в Тернополі мали не більше 3-4 тисяч, тобто співвідношення було абсолютно програшне. Це причина, якщо ж говорити про епізод, то насправді бійці окремої частини порушили військову дисципліну. Дійсно, вони захопили північну частину міста, де знаходились військові склади, але не станцію «Тернопіль». Та уявіть себе на місці солдатів, які 5 днів йшли голодні по коліна у воді, а тут їм вдалось знайти продукти. Ви би стримались? Бійці вирішили, що місто вже взяли, можна відпочити.
Бої за центр Тернополя закінчились 13 квітня 1944 року, однак бойові дії у пригороді, зокрема у Загребеллі, точились до 15-го числа. Цю дату і вважають днем звільнення Тернополя.
Як маршал Жуков не втримав у руках німецьку танкову армію
– Я зараз розглядаю події на Тернопільщині у плані двох військових операцій: Проскурівсько-Чернівецької та Львівсько-Сандомирської. Та найголовніша подія відбулась на півдні Тернопільщини. У будь-якому історичному довіднику зазначено, що 21 березня від Тернополя Червона армія пішла на південь, на Чернівці та Коломию і під Кам’янцем-Подільським повністю заблокувала 1-у танкову армію німців, повторивши Сталінград, тільки більших масштабів. Німці опинились у величезному котлі, в який, зокрема, потрапили дві танкові дивізії СС «Адольф Гітлер» і «Дас Рейх», а також ряд інших піхотних і танкових дивізій (усього 23) , – наголосив О. Семенів. – І тоді маршал Радянського Союзу Георгій Жуков помилився: він вирішив, що німці почнуть прориватись на південь, через Дністер, щоб через Чернівеччину потрапити на територію Румунії. Натомість німці повернули на Тернопільщину, і вся ця маса війська пройшла від Скали-Подільської до Бучача, де вийшла з оточення. Хоча ці події тривали декілька тижнів, радянські історіографи її майже не висвітлювали. У своїх мемуарах «Спогади і роздуми» Г.К.Жуков вимушено згадав: «Ми вважали, що з оточення вийшло лише кілька танків з десантом», а насправді він прогавив цілу танкову армію. Командувачі інших фронтів, зокрема Іван Конєв, до кінця його життя вказували Жукову та нагадували йому про цей факт.
Коли я почав розбиратися з подіями березня 1944 року на півдні, з’ясувалось, що німці виходили з того котла з 6 по 18 квітня 1944 р. Тобто протягом двох тижнів танкова армія німців виходила з оточення через прорив коло Бучача. Радянські війська чотири рази намагались їх зупинити. Перший раз на межі Борщівського району біля сіл Давидківці, Лосяч, Озерна, але їх розбили і відкинули.
Вдруге – на лінії автодороги Чортків-Заліщики, і знову німці пробились далі. Втретє перед Бучачем, як останню надію було поставлено заслон з 18-го гвардійського стрілецького корпусу генерала Афоніна. Німці його просто проламали: з одного боку ті, що пробивались з оточення, з другого – прибула на допомогу 10-а дивізія СС “Фрундсберг”. Відтак німці оточили і майже повністю знищили корпус: три армійські дивізії (а це приблизно 20 тисяч солдатів) були повністю розбиті, решта притиснута до Дністра. Залишкам червоноармійців вдалось переплавитись через річку і врятуватись. На території Бучацького і Монастириського районів загинуло приблизно 12 тисяч військових.
Загалом на півдні області у 1944 році розвивались дуже важливі події, тож історикам є що вивчати.
Жанна Попович, Номер один
Читайте також:
Loading ...