Батальйон територіальної оборони Тернопільської області (в/ч В0122), який неофіційно носить назву «Збруч» і більшість бійців якого нині проходять службу в Херсонській області на кордоні з Кримом, військове керівництво Міноборони має намір розформувати.

Батальйон «Збруч» хочуть передати бригаді з Мукачевого

«Номер один» із джерел, які заслуговують на довіру, стало відомо, що вояків, які служать у батальйоні «Збруч», хочуть підпорядкувати 128-ій окремій гвардійській гірсько-піхотній бригаді. 3 листопада до Тернополя з оглядовим візитом приїздили представники цієї бригади. Походивши по території частини, оглянувши її та поспілкувавшись з особовим складом, гості розповіли, що вони, ймовірно, будуть опікуватись тернопільським тербатальйоном.

Ця бригада базується у Мукачевому (Закарпатська область), а нині частина її особового складу проходить службу в зоні АТО поблизу Дебальцевого (Донецька обл.), решта – у Скадовську (Херсонська обл.).

На сьогодні воякам зі «Збруча», які продовжують службу в Тернополі, в усній формі пропонують їхати власним коштом на Херсонщину, щоб нам вирішувати свою подальшу долю. Після того, як вони переведуться у 128 гірсько-піхотну бригаду, кажуть їм командири, буде вирішуватись питання або щодо їх звільнення з тих чи інших причин, або вони служитимуть у складі нового військового підрозділу, в тому числі дехто поїде у зону АТО. При цьому, щоби продовжити службу, спершу на поклін потрібно йти до військової прокуратури, бо… Щодо більшості з них (на сьогодні в Тернополі залишилися служити понад 50 чоловік) відкрито кримінальні провадження (ст. 402 ККУ) через відмову 17 липня ц.р. їхати на Херсонщину. Кримінальні справи по кількох бійцях уже передано до суду. Молодим і не дуже чоловікам загрожує до трьох років тюрми умовно. Якщо таким буде вирок суду, до війська за законом їм дорога заказана. Тому щоб криміналу не було, вояки з прокуратурою мають іти на мирову. Мовляв, усвідомлюю свою помилку і прошу дати мені дозвіл відбути на місце дислокації підрозділу для проходження подальшої служби.

Чоловіки добровільно-примусово писали рапорти у тербатальйон

З боку громадськості ставлення до осіб, які відмовилися їхати на  Херсонщину, може бути різне. Багато з нас їм можуть закинути, мовляв, відмовилися захищати Батьківщину. Але в кожному конкретному випадку є своя історія, на яку не можна не зважати перед тим, як робити ті чи інші звинувачення. З деякими із цих бійців вдалось поспілкуватися журналістам «Номер один». Серед відмовників виявились молоді люди, яких у Тернополі керівництво батальйону закривало на цілий тиждень у непристосованій для проживання кімнаті, позбавляючи їх тим самим конституційних прав. Інших під дулами автоматів змушували стояти на колінах перед комбатом, а є й такі, яких безпідставно відправляли до божевільні. Як ви гадаєте, чи можна командирам, які чинили такі неподобства, довіряти на передовій?

Також, призиваючи до війська, ніхто не вникав у сімейні проблеми майбутніх воїнів. Скажімо, у тербатальйоні служить боєць, в якого вдома залишилася дружина з двома дітьми, старшому з них ще немає й півтора року, молодшому виповнилось тільки три місяці. При цьому чекати допомоги цій сім’ї немає від кого. Адже батьки дружини мешкають у Криму, отож апріорі не можуть приїхати в Західну Україну, а батьки чоловіка – 80-річні люди, яким теж потрібен догляд. Диву даєшся, як за таких обставин комісаріати мобілізували чоловіка? А ще багатьох брали до війська для кількості, причому чимало з них навіть первинної медкомісії не проходили. Тому сьогодні маємо випадки, коли хвору людину (проблеми з ногами), в медичному висновку якої чорним по білому написано, що вона не придатна до військової служби в мирний час і обмежено придатна – у воєнний (на сьогодні воєнний стан в Україні не оголошено), призивають на службу. Також призивали до війська осіб, в яких немає пальця на руці. І при огляді хірург жодних застережень не робить, мовляв, один палець – не рахується. Питається, наскільки ефективною буде служба хворих вояків? Чи не стануть вони гарматним м’ясом на передовій? Але хіба це когось цікавило, в першу чергу потрібно було оперативно сформувати штат батальйону, а про його якість питання не стояло. А тим часом багато з тих вояків, які нині залишились у розташуванні частини в Тернополі, знаходячись перед фактом отримання судових вироків кримінального характеру, вперше за період служби навідуються у лікарняні заклади для проходження військово-лікарняної комісії.

А ще, коли формували батальйон територіальної оборони, мова йшла про те, що його бійці захищатимуть від посягання стратегічні об’єкти Тернопільської області. І лише згодом стало відомо, що він у повному складі перебазовується на Херсонщину, а в перспективі цілком реально може з’явитися в зоні АТО. Про те, що у «Збручі» служать добровольці, весною активно рапортували військові комісари. Насправді ж, добровольцями серед них були одиниці. І не тому, що в нас мало свідомих чоловіків. Просто багато з них (у тому числі і з числа відмовників, які не поїхали на Херсонщину) просто психологічно не готові воювати на Донбасі, коли ті ж донецькі чи луганські на наших теренах живуть і біди не знають. Військові розповідають, як їх записували у добровольці. Призваним по мобілізації поставили умови: або пишете рапорти з бажанням служити у місцевому батальйоні, або будете направлені для проходження подальшої служби в інші військові частини на території України. Так чоловіки добровільно-примусово писали рапорти у тербатальйон. Але виявилось, що багато з них неочікувано опинилися далеко від рідних країв.

Воякам бракує грошей на зарплату

Не все так добре, як повідомляють громадськості, і в місці постійної дислокації батальйону на Херсонщині. Про загибель 44-річного тернополянина Зіновія Флекея, який підірвався на гранаті, й до сьогодні ніхто не дав відповіді, чому так сталося. Також під час несення служби на Півдні бійцем батальйону був застрелений водій фури, який намагався забрати зброю та втекти. Можна лише здогадуватись, що молодший офіцерський склад батальйону (командири взводів, заступники командирів рот), який здебільшого складається з так званих «піджаків» (офіцерів без досвіду військової служби, але з корочкою закінчення цивільного вузу, де була військова кафедра), проводив неналежне навчання бійців, які їм підпорядковувалися.

Також журналісти «Номер один» детально описували резонансний випадок, котрий трапився на Херсонщині з тернопільськими вояками, яких жорстоко побило керівництво батальйону. Про це розповів один з тих, який власне отримав чималу кількість ударів від офіцерів, – уродженець Бучацького району Володимир Микитчак. Нині після усіх цих знущань він проходить реабілітацію на Тернопільщині, при цьому запевняє, що в питанні покарання винних йтиме до кінця, адже не для того в Україні відбулася революція Гідності.

Також стало відомо про факти недовозу продуктів харчування на віддалені пости батальйону «Збруч». Лише коли вони завдяки ЗМІ та волонтерам стали публічними, ситуацію вдалося врегулювати. Невже у такий непростий час потрібне було втручання громадськості, щоб належно годувати бійців?!

А між тим, бійці батальйону розповіли, що їм керівництво частини довело, що з 1 листопада немає грошей на заробітну плату як тим воякам, які несуть службу на Херсонщині, так і тим, хто залишився в Тернополі. І це при тому, що впродовж останніх двох місяців їм і так зрізували платню, причому ніхто не повідомляв, чому так відбувалося. Зазначимо, що на початках створення батальйону через відповідну програму з обласного бюджету на підтримку батальйону «Збруч» було виділено один мільйон гривень. У подальшому батальйон фінансувався з держбюджету по лінії Міноборони, тепер же, очевидно, грошове забезпечення надходитиме через Мукачівську бригаду.

А тим часом є й інші, чисто побутові проблеми. Не готовим до зими виявилось військове містечко в Тернополі біля «шостого» магазину, де базується батальйон. Через відсутність тепла, світла, води в казармах вояки, що залишилися в обласному центрі, облаштовують тимчасове помешкання у… спортивному залі.

Віталій Попович, “Номер один