Іван Михайлович Стойко по факту є найфартовішим політиком краю.

Не маючи за душею ні бізнесу, ні ораторського таланту, ні спеціальних знань чи заслуг – двічі стати народним депутатом України і один раз головою області.


Таке можливо тільки на Тернопільщині.

Народився майбутній політик 27 квітня 1961 в с.Жизномир, Бучацького району Тернопільської області. Доля юного Іванка складалася, як і в більшості радянських дітей: школа, піонерія, ПТУ, комсомол, робота, арміїя. Після збройних сил майбутній нардеп і патріот поїхав валити ліс на Далеку Північ, чим успішно займався 5 років. У 27 років Стойко дозрів до вищої освіти і поступив у Сиктивкарський інститут, який закінчив вчителем історії у 1993 році. Перспектива навчати історії Росії малих тубільців не спокусила Івана Михайловича. Його манили бізнесова, а не педагогічна нива. До 1997 року пан Стойко був при керівництві фірми  «Синхроімпульс» на Львівщині. Мабуть, щоби трудова книжка не була порожньою. Перебрався до Тернополя. Деканив у невеликому комерційному вузі. Завдяки його ректору Анатолієві Вихрущу потрапив до лав Народного Руху. Ця партія саме переживала важкі часи через розколи і кадрові проблеми. Молодий і активний Стойко виглядав актуальніше за політичних пенсіонерів, тому втершись у довіру до тодішнього керівника НРУ Георгія Петрука-Попика доволі швидко добрався керівних посад. А далі наступив зірковий час Івана Михайловича: його партія увійшла до блоку «Наша Україна» і отримала гарантовані виборчі округи. Знашлися спонсори, які підсобили молодому політику коштами на пресу, транспорт, відповідний одяг (свого не було), агітаторів, а фотографія вкупі з Віктором Ющенком остаточно «добила» виборців Бучацького виборчого округу.

В депутатському кріслі пан Стойко не байдикував. Його регулярно залучали до блокування трибун, штовханини з кучмістами, виступів на мітингах. Крім опонентів Іван Михайлович не давав спуску й ідеологічним соратникам: заради правди бився з бютівцем Степаном Хмарою. За тяжку депутатську працю отримав від держави чималу суму на придбання житла у Києві.

Хвиля Помаранчевого Майдану винесла політика на найвищі вершини в кар’єрі – посаду голови ОДА. Уже на початку керівництва областю Іван Михайлович дав чимало обіцянок, зокрема обіцяв їздити в броньовику, аби побороти корупцію, провести залізницю до Підгаєць, розбудувати переробну промисловість та ін. З його подачі головами районів ставали винятково однопартійці, дарма що серед них були люди без вищої освіти. Першим серед чиновників завів персонального охоронця. Крім того, за 2 з половиною роки видимих успіхів не досяг, а тому скористався можливістю потрапити у виборчий список «Нашої України»-«Народної Самооборони» і знову став нардепом. Коли фракція почала розсипатися, Стойко перейшов до групи «За Україну!». Задля покращення власних позицій у новоствореній партії намагався розпустити обласну організацію Народного Руху. Натомість Народний Рух на чолі з Анатолієм Вихрущем «відпустив» Івана Михайловича.  Не «пускають» його у відкриті двері і у команді Кириленка. Міський голова Тернополяч Роман Заставний поставив серйозний шлагбаум спробі Стойка пропхати в нову партію цілий список екс-голів РДА.

В якості народного депутата України пан Стойко за 3 роки напрацював 9 постанов та законопроектів. Більшість з них стосувалася ювілеїв та історичних річниць. Детальніше ознайомтеся тут: http://gska2.rada.gov.ua/pls/site/p_deputat?d_id=5594

Технічну інформацію про пана Стойка можна отримати тут: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D0%B9%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 або http://www.vlada.kiev.ua/fcontent.php?pacode=311&topic=270168